Главная | Регистрация | Вход
Пізнай свою країну
Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
Родной край [13]
Описание достопримечательностей Криворожья
Путевые заметки [3]
Впечатления во время путешествий
Прародители [1]
Очерки о народах из которых впоследствии сложился украинский народ
Поиск
Календарь
«  Октябрь 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архив записей
Друзья сайта
www.ZVEROZUB.com - Дикий отдых, авто+вело туризм, экстрим и натуризм в Крыму
Дикий отдых, авто+велотуризм, экстрим и натуризм в Крыму
На русском, английском и немецком языках: путеводители, отрывки из книг, статьи, учебные материалы по анимации, подвижным играм с детьми, домашнему видео, рыночные исследования и учебные пособия по товарам пляжной и молодежной культуры, репортажи, научные исследования Игоря Русанова и Анастасии Русановой, отзывы туристов о Крыме, объявления, ссылки, более 6 000 фото, отрывки из видео, проекты.

Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм...

  • Официальный блог

  • Сообщество uCoz

  • FAQ по системе

  • Инструкции для uCoz

  • Статистика
    Главная » 2008 » Октябрь » 28 » Сланцеві скелі
    Сланцеві скелі
    21:39

    Неподалік від площі Артема, в Саксаганському районі нашого міста, знаходиться пам’ятка природи місцевого значення – Сланцеві скелі. Вони тягнуться вздовж правого берега річки Саксагань, між шахтами „Артем-1” та „Північна”. За радянських часів вони називалися „Кіровською історико-геологічною пам’яткою ”тому, що знаходилися на території тодішнього рудоуправління ім. Кірова.

    З тих часів залишився металевий щит на бетонній основі з написом „Аспидные сланцы. Объявлены геологическим пам’ятником и взяты государством под охрану. Запрещается бросать мусор и разбирать сланцы”. Мабуть, якби не бетонна брила, то й цей щит уже б давно здали на металобрухт, як це сталося в інших заказниках нашого міста, наприклад, на скелях МОДРу (поселок “МОПР” – ред.) та в балці Північній Червоній. Розташовані ці мальовничі скелі між селищами Покровське (вверху) та Деконька (внизу), які в народі називають просто селищем шахти „Північна” та Катеринівкою.
    На сьогоднішній день офіційно ця пам’ятка природи підпорядковується шахтоуправлінню ВАТ „Міттал Стіл Кривий Ріг”, та мабуть нових власників підприємства вона геть не цікавить. Як були тут звалища сміття – так і лишилися, як випалювали траву на території заказника – так і продовжують нищити рідкісні види рослин та комах, як пасли тут худобу місцеві мешканці – так і продовжують нищити заповідну флору. Зате почали відновлювати автодорогу, яка йде від шахти „Артем” до „Північної”, що в свою чергу звичайно ж збільшить техногенне навантаження на прилеглі ділянки заповідної території. А це, в свою чергу, негативно позначиться на стані тваринного та рослинного світу заказника.
    Кажучи простою мовою – скелі можуть перетворитися із заказника на смітник місцевого значення! Ми можемо втратити не тільки мальовничі краєвиди, але й рідкісні види рослин, які тут збереглися – ковилу Лессінга, авринію скельну, папороть костянець північний, ломиніс прямостоячий, проліску дволисту, молодило руське тощо. Як уже втратили нашу річку Саксагань, яка років сімдесят тому була чистою і прозорою, а зараз в замуленому залишку колишнього русла гниє побутове сміття і плавають автомобільні шини.
    Один дідусь з вулиці Севастопольської розповідав мені, що до війни місцеві дітлахи купалися в річці і пили з неї воду. А зараз її називають „речка-вонючка”. Боляче таке чути, та на жаль, так воно і є насправді. Біля нинішньої зупинки автотранспорту „шахта „Артем” річка пішла в тунель ще років п’ятдесят тому, а на поверхні лишилося болото... Зате на протилежній стороні дороги, в районі станції Мудрьона, Саксагань перетворилася на Дзержинське водосховище, яке в народі просто зветься „профілакторієм” і є зоною масового відпочинку населення та улюбленим місцем для чисельних любителів-рибалок. Та повернемося до наших скель.
    Сланцеві скелі тягнуться вздовж річки на 250 метрів і займають територію площею чотири гектари. Скелі мають різну висоту і сягають 20 метрів. В геологічному відношенні вони являють собою різновиди амфіболітів і сланців, які сильно вивітрені і розшаровані. Якщо стати близько біля такої скелі і пильно придивитися, то здається що вона складена з цеглин різного розміру і кольору. А ця „цегляна кладка” виходить із землі під кутом близько 45-30 градусів. Інші породи нагадують величезний „слоёный пирог”, в якому пластини відколюються одна від одної і нагадують листи фанери чорного кольору. За цей синьо-чорний колір сланці й назвали аспідними. “Аспід” в перекладі з грецької означає „змія”, тобто породи чорного кольору – як змії. Такі пластини раніше використовувалися як грифельні дошки та як покрівельний матеріал. А звідси і назва селища – Покровське.
    У 1873 році саксонський інженер Леон Штриппельман, запрошений Олександром Полем для геологічних досліджень на Криворіжжі, писав про цей район так: „Речка Саксагань, как естественный путеводитель, приводит нас сперва на Покровскую аспидную ломку. Образуя огромную дугу, прорывает речка глинистый сланец и извивается, на довольно значительном протяжении, в этой породе. Здесь мы находим больших размеров аспидную ломку, эксплуатируемую князем С.В. Кочубеем и А.Н. Поль. Дома, лежащие непосредственно вблизи залежи, покрыты аспидом, кровельщиком из Лейпцига, который живет здесь, в чисто малороссийской обстановке.
    Особенная важность для Юга России – иметь иной кровельный материал, кроме соломы, дорогого дерева, и ещё более дорогого железа, даст нам, позже, повод обратить внимание на глинистый сланец, как кровельный материал…
    Открытые в настоящее время аспидные ломки у села Покровского и в большой Дубовой балке представляют не только превосходный плитный аспид в огромных плотных пластах с совершенно гладкой поверхностью спайности, но и кровельный аспид, который хорошо колется и отличается своим хорошим наружным видом и прочностью.
    Произведения Покровской ломки выставлены были товариществом князя С.В. Кочубея и А.Н. Поль на Московской политехнической выставке; мы встречаем аспид этот у подножия памятника Адмиралу Грейгу, открытого в Николаеве 21 мая 1873 г.; плиты аспида этого находили различное употребление в городе Николаеве, что мы видим во многих казённых зданиях этого города.
    Находящиеся ныне в Московском политехническом музее произведения художника В.И. Шкляревича (Троица, Брюллова) вырезана на плите Покровского аспида и при своём художественном достоинстве служит доказательством нежности и доброты этого материала. Что касается цен кровельного аспида, то они представляют значительную экономию, сравнительно с употребляющимися в настоящее время кровельными материалами: железом, деревом и черепицею; таким же образом относится и ценность плитного аспида к мрамору, она почти в 4 раза дешевле его.
    Вследствие всех этих обстоятельств, кровельный аспид Кривого Рога, Покровского и Дубовой имеет большую будущность, которую следует иметь в виду, и которая осуществится с устройством путей сообщения, и окажет не только решительное влияние при различных сооружениях, но, совмещая в себе дешевизну, безопасность и прочность, проложит, наконец, себе широкую дорогу и представит очень выгодный предмет торговли”.
    Олександр Поль придбав у князя Кочубея цю ділянку землі і організував видобуток покрівельного аспіду. Аспідним сланцем були вкриті будівлі на станціях Катерининської залізниці, з нього виготовляли підвіконня, дошки для столів в їдальнях та шкільних класах тощо. В 1930-х роках з нього вперше в Радянському Союзі було отримано пемзоподібний легкий матеріал типу сучасного керамзиту. Невеликий кар’єр, розташований над річкою поруч з білою двоповерховою будівлею колишнього БУ-2, вочевидь – найстаріша гірська виробка у Кривбасі, що є свідком використання цих порід ще в давні часи. Так, в кількох кілометрах від цього місця, в районі селища Довгинцево знайдено поховальну камеру 2000-3000 річного віку, її стіни були заставлені величезними плитами аспідного сланцю. У часи Київської Русі, при князях Володимирі та Ярославі київські храми покривалися аспідним сланцем, ймовірно з цих місць. За розповідями старожилів Катеринівки в 1932-34 роках, коли будували Соцмісто, сланець йшов на закладання фундаменту шести будинків, що стоять вздовж ринку Соцміста. Жителі селища Покровського здавна використовували сланець в господарчих цілях – вимощували ним виямки на городах, які потім засипали землею; будували зі сланцю огорожі та сараї, покривали ним дахи тощо.
    Поруч із кар’єром, внизу біля річки знаходиться так звана „печера” – стара штольня, в якій колись видобували сланець. В липні 2005 року я разом зі своїми учнями заміряла параметри цієї штольні: довжина її 28,5 м, ширина 3,2-3,4 м, висота проходу коливається від приблизно півметра при вході до 1,9 м в середині штольні. Тим допитливим, які захочуть відвідати цей об’єкт, даю пораду – обов“язково беріть із собою ліхтарик і змінний одяг. Ліхтарик потрібен, щоб освітлювати собі шлях в штольні (запальничка не допоможе, перевірено багаторазово), а змінний одяг – щоб не забруднитися, коли будете пролазити через вузький вхід у „печеру” і коли будете всередині неї. Справа в тому, що аспідний сланець схожий на графіт, з якого виготовляють звичайні олівці, і він мажеться, як сажа. Щоб не стати схожим на сажотруса, який щойно виліз із комина – перевдягніться. І обов’язково чимось захистіть голову, по-перше, щоб не позбирати на свое волосся усіх павуків та сміття, які там є; а по-друге, щоб не понабивати собі гуль, бо не завжди точно вгадаєш скільки сантиметрів до „стелі” і при всій обережності усе-таки заб’єшся.
    За спогадами місцевих мешканців до цієї „печери” ще за радянських часів приїздили дослідники-геологи з Московського державного університету, з Інституту дружби народів ім. Патриса Лумумби (нині відомого як РУДН) та інших вузів. Скелі тоді були пам’яткою природи всесоюзного значення. Зараз їх відвідують лише учні нашого гірничо-металургійного ліцею під час краєзнавчих екскурсій, студенти Криворізького технічного університету під час літньої польової практики та поодинокі любителі екстриму.
    Неподалік від „печери” росте рідкісний вид – ефедра двоколоса з родини хвойникових. Ця рослина зовні нічим не примітна, здалеку навіть схожа на пирій. Мабуть тому вона досі збереглася і її не встигли винищити „любителі” природи. Ефедра – це вічнозелений кущик, який розмножується кореневищем, росте в розколах скель. Охороняється в нашій області як рідкісний вид. Трава ефедри раніше використовувалася в народній та офіційній медицині. Так, наприклад, про цілющі властивості ефедри гірської знали в Китаї та Японії ще 3 тисячі років тому. Одержаний з гілочок рослини різних видів алкалоїд ефедрин широко застосовувався при лікуванні ряду захворювань. При різкому спаді артеріального тиску та для попередження такого спаду – при тяжких травмах, крововтратах, операціях. Як зовнішній кровоспинний та протизапальний засіб. При пониженому кров“яному тиску, що супроводить інфекційні захворювання, при гіпотонічній хворобі, бронхіальній астмі, сінній лихоманці, кропив’янці, коклюші, морській хворобі, для розширення зіниць при лікуванні глаукоми; при отруєннях наркотиками і снодійним. Протипоказаний ефедрин при гіпертонії, тяжких захворюваннях серця, атеросклерозі та безсонні. В сучасній медицині використовується синтетичний ефедрин, а поодинокі екземпляри рослини не мають заготівельного значення. Та й не треба винищувати останні рослини, коли в аптеках є вже готові препарати, щоправда продаються вони лише за рецептом, бо мають наркотичні властивості. Вживати їх можна лише за призначенням лікаря і при певному дозуванні, щоб не викликати наркотичної залежності.
    Трохи далі від „печери”, ближче до будівлі колишнього БУ-2 (зараз це приватна власність) росте ще один рідкісний вид – папороть костянець (аспленій) північний. Про цю рослину я писала в своїй статті „Рукотворне диво Василя Білоусова” (про Дубову Балку). Це зникаючий вид, який потребує охорони. На Сланцевих скелях він росте лише в одному місці і в невеликій кількості. А на Скелях МОДРу, на щастя, його поки ще багато. Тому я звертаюся до всіх читачів, які будуть відвідувати скелі, з проханням не рвати цю рослину „на гербарій” і „на розплід”. Вдома у вас, в горщику чи на клумбі ця рослина рости не зможе; насіння з неї ви не посієте, бо це папороть, а не квіткова рослина. Тому помилуйтеся нею в її природних умовах і облиште. Хай наступного разу прийдуть інші люди і теж подивляться на цей релікт. У нас на Криворіжжі усього три види дикорослих папоротей, тому не треба знищувати те, що ще залишилося. Краще сфотографуйте ці рослини собі на пам`ять.
    Вікторія Тротнер (Приймачук).
    Категория: Родной край | Просмотров: 1361 | Добавил: psk | Рейтинг: 0.0/0 |
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *: