З природокористування виводяться орні землі, змінюється гідрологічний режим регіону, рельєф місцевості та потоки повітряних мас; зростає загальна захворюваність населення, забруднюються ґрунти, водний і повітряний басейни; знищується тваринний і рослинний світ. Але, не зважаючи на всі ці негаразди, в нашому краї ще збереглися ділянки незайманої природи, які входять до складу природно-заповідного фонду. Ми маємо 12 таких об’єктів, три з них є заказниками загальнодержавного значення. Це Криворізький ботанічний сад Національної Академії Наук України, балка Північна Червона та Скелі МОДРу. Сьогодні ми познайомимося із балкою Північною Червоною – унікальним куточком нашого краю.
Взагалі-то в нашому місті існує дві балки Червоних. Одна з них, „південна”, знаходиться в старому районі міста. Ось як писав про неї наш видатний земляк, професор, доктор історичних наук Петро Логвинович Варгатюк в своїй статті:
„Балка Червона – найдовша серед балок Криворіжжя. Вона починається біля селища Довгинцево, продовжується між Соцмістом і металургійним комбінатом „Криворіжсталь”. Через її верхів’я від станції Довгинцеве до станції Червона і далі проходить Інгулецьке гілка залізниці...
На дні балки теж був струмок. У повоєнні часи в районі Соцміста збудовані дві греблі, утворилися ставки, які зразу стали зоною відпочинку громадян. Погано лише, що сюди скидає відпрацьовані води металургійний велетень. За другою греблею відкривалася широка і глибока долина. Справа в неї мав виходити Червоний рудний пласт (звідси і назва балки). Тут, як і в Великій Дубовій Балці, знайдені сліди стародавніх розробок і плавок руди. Колись тут діяли 12 рудників-кар“єрів, а в 30-х роках частина шахт рудоуправління імені Ілліча. Нижче балка густо забудована з двох боків аж до трамвайної колії, а гирлом своїм впадає в Інгулець поблизу млина і хлібозаводу ( Балки Криворіжжя. „Червоний гірник” № 5 від 18 січня 1994 року).
А тепер рушаймо до балки Північної Червоної. Вона є ландшафтним заказником загальнодержавного значення і знаходиться в Тернівському районі Кривого Рогу. Розташована між шахтою ім. Леніна та Першотравневим рудником. Якщо доїхати автобусом „200” маршруту до кінцевої зупинки „площа Толстого” і пройти від неї повз шахту, а далі через селище до зони обвалення РУ ім. Леніна, то праворуч будуть залишки старої залізниці та дачний кооператив „Восход”. Ось як раз за ними і знаходиться балка.
Площа балки складає 54,3 га, довжина 36 км. По днищу балки протікає струмок, який бере початок із ставків у селищах Романівка та Чапаєво. А закінчується на межі з дачним кооперативом „Восход”, від якого починається Ленінське водосховище, що виходить до автомобільної траси на Веселі Терни. В балці на денну поверхню виходять породи продуктивної залізорудної товщі палеопротерозойського віку, відслонюються сланцеві та залізисті горизонти, які утворюють невеликі за розмірами розрізнені скельні виходи на обох схилах. Зустрічаються також брили імпактитів та відслонення пісковиків зі скам’янілими рештками рослин. Імпактити – це породи, які утворилися в результаті удару об землю метеоритів. Зовні вони схожі на доменні шлаки. Існує версія спеціалістів, що 360-400 млн. років тому в районі сучасних Тернів впав метеорит і утворив кратер, на місці якого зараз розташована балка Північна Червона.
Вперше ця територія була взята під охорону як геологічний заказник місцевого значення в 1974 році. Систематичне вивчення рослинного світу балки було розпочате ще в 1972 р. науковцями Криворізького відділення Донецького ботанічного саду. 12 січня 1983 р. територію балки площею 28,3 га оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення. А в 1988 р. заповідна територія збільшилася ще на 26 га за рахунок заказника місцевого значення.
Ще однією визначною особливістю балки є старовинний залізничний міст, вірніше залишки двох мостів. Один з них був побудований в 1898 році і з’єднував рудник Калачевського з центром міста. Зруйнували міст, за різними даними, після війни чи вже в 1950-ті роки. Висота опор мосту близько 30 м, вони піднімаються над землею, як величні піраміди, а на каменях, з яких їх складено, і досі збереглися особисті клейма каменярів. Сюди на міст завжди приходять туристи помилуватися панорамою балки. А в арках мосту, під самою стелею, звисають маленькі „сталактити” із напливів вапна, яким щільно зцементовані кам’яні цеглини.
На жаль, на сьогодні майже не залишилося ніяких позначок про те, що балка Північна Червона є заповідною. Лише біля дачного кооперативу на лівому боці струмка збереглася одна-єдина табличка, яка інформує про те, що балка Північна Червона є об’єктом природно-заповідного фонду України і охороняється законом. Дуже прикро, але в дійсності територія нічим та ніким не охороняється. Тут випасають худобу, збирають дикі рослини, палять багаття, залишають масу сміття відпочивальники -„туристи”. Офіційно балка підпорядковується відділу архітектури та містобудівництва міськвиконкому. Але ж кому є діло до якоїсь там балки на околиці міста?..
А я пам’ятаю цю балку ще з 1990 року, з часів своєї роботи в Криворізькому відділені Донецького ботанічного саду АН УРСР. Тоді я , юна випускниця Дніпропетровського державного університету, працювала інженером-біологом у відділі природної флори. Начальником цього відділу та моїм першим наставником був Василь Володимирович Кучеревський, нині провідний флорист нашого регіону, старший науковий співробітник ботанічного саду, заступник директора з наукової роботи. Добре пам’ятаю, як ми с Василем Володимировичем працювали із сапками на нашій ділянці, як збирали по всіх усюдах рослини для наукового гербарію та для нашої колекції. Ми як раз починали її створення, в нас були види рослин – рідкісні і зникаючі, лікарські і фітомеліоративні... Сіяли ми рядками колосняк чорноморський, який потім висаджувався на відвалах Північного ГЗК; тягали зі ставка відра та поливали з них посаджені карагани, сон-траву і анемони, які зібрали в найближчих балках. Я так обережно, так лагідно присипала землею коріння рослин, а Василь Володимирович притоптував їх своїми чоботами і приказував: „Жити захоче – виживе!” А в мене аж серце заходилося, така я була недосвідчена та по-юнацькому наївно закохана в кожну квіточку, що боялася зайвий раз придавити їй корінець. В польовий сезон було багато роботи - ми працювали не тільки на своїй ділянці, а й допомагали колегам з інших відділів, наприклад, висаджували іриси та збирали насіння однорічних декоративних рослин квітникарям, де тоді працювала Ольга Красова. Або збирали насіння на ділянці кормових рослин, там трудився Сергій Іващенко, який зараз працює на комбінаті „Міттал Стіл”. Допомагали й дендрологам на розсаднику, у Олега Павленка. А ще співпрацювали з педінститутом. Польовий сезон у нас починався з березня, тоді ми з Василем Володимировичем їздили на Макортовське водосховище за рослинами. Потім був Південний ГЗК, скелі МОДРу, а в квітні – на Інгульці збирали і описували червонокнижну рослину цимбохазму дніпровську. Сподівалися, що та діляночка степу згодом стане заказником. В травні збирали гербарій у балці Північній Червоній. Сушили його під стінами нашої адміністративної будівлі, щодня перекладали рослини сухими газетами, потім писали етикетки і складали змонтовані гербарні листи в залізну шафу, яка стояла в нашій кімнаті. З тих часів в Ботанічному саду зберігається багато гербарних листів, в яких написано: „Зібрала Приймачук В.В.”. А Василя Володимировича зараз питають нинішні співробітники „Хто це така?”. На що він відповідає: „Працювала в мене така гарна дівчина...” Та я й зараз не забуваю про своє перше місце роботи, яке дало мені путівку в життя. Як знаходжу цікаві екземпляри рослин під час своїх краєзнавчих досліджень, так і передаю їх своєму шанованому колишньому шефу.
Я вдячна Василю Володимировичу за те, що він не забув згадати про мій скромний внесок в ботанічну науку в своїх книгах. В 2001 році у київському видавництві „Фітосоціоцентр” вийшов з друку „Атлас рідкісних і зникаючих рослин Дніпропетровщини”, плід майже двадцятирічної праці В.В.Кучеревського. А в 2004 році в дніпропетровському видавництві „Проспект” вийшла надзвичайно цінна для спеціалістів монографія „Конспект флори Правобережного степового Придніпров’я”. В обох книгах згадується й моє прізвище, що мені дуже приємно.
Балку Північну Червону ми продовжували досліджувати і влітку 1990 р. Тоді я вперше познайомилася з викладачем кафедри ботаніки педінституту Тараном Миколою Андрійовичем. Чому вперше, тому що вдруге ми познайомилися, коли я вже сама працювала в педінституті. Тоді ж, в червні 1990 року, Микола Андрійович привів на екскурсію групу ІІ курсу в кількості 22 студентів. А ми з В.В.Кучеревським збирали науковий гербарій в балці. І ось мені вперше довелося побути викладачем, бо Василь Володимирович доручив мені провести екскурсію для цих студентів і розповісти їм про особливості місцевої флори. Для мене це було дуже відповідальне завдання, і я з ним впоралася. З Миколою Андрійовичем ми ще їздили досліджувати рослинність біля шахти № 5 на Південному ГЗК. Студенти збирали навчальний гербарій, я збирала насіння авринії скельної, виду, занесеного до Червоної Книги України. Василь Володимирович з М.А.Тараном досліджували степову ділянку під мостом, вхід на територію якої дозволявся лише за особливим дозволом. То були незабутні часи, а моя дружба з Миколою Андрійовичем продовжується і по сьогодні. Зараз М.А.Таран працює викладачем на кафедрі прикладної екології Технічного університету. Я щиро радію тому, що його багаторічна праця над монографією про гриби Криворіжжя успішно завершилася, а Ботанічний сад допомагає видати цю книгу.
Сьогодні до балки Північної Червоної я вже приводжу своїх учнів та друзів-любителів природи. Це й навчальні екскурсії з біології, і екскурсії для учасників краєзнавчого клубу нашого ліцею. Проводили ми тут і спільні екологічні акції разом з Жовтневою станцією юннатів, за участю гуртка „Фотоеколог”, яким керує Ольга Володимирівна Квітка. Людина безмежно закохана в природу і віддана своїй благородній праці. Професійний фотограф з багаторічним стажем, вона не гірше за спеціаліста-біолога знає майже всі рослини і тварини, які тут зустрічаються. А яких же тварин ми тут можемо побачити? Найбільше тут комах – близько чотирьох сотень видів. Над струмком влітку кружляє безліч різноманітних бабок (стрекоз) – коромисло велике, коромисло синє, коромисло руде, звичайна стрілка, бабка решітчаста, бабка бронзова, червонокнижний вид красуня-діва з синіми крильцями. Багато видів жуків –звичайні для нас чорнотілка і бронзівка, сонечко семикрапкове і двадцятидвохкрапкове, клоп-солдатик тощо. Зустрічаються тут цикадки, цвіркуни, коники, богомоли і червонокнижний вид, представник ряду двокрилих - ктир гігантський. Поміж стеблинками повзають мурашки-женці і мурахи чорні. А над квітами кружляють медоносні бджоли та галльські оси, жужелиці, джмелі – кам’яний та польовий. Сім видів джмелів занесені до Червоної книги – джміль лезус, джміль моховий, джміль глинистий та інші. Але найбільше впадає в око різнобарв’я метеликів. Чого тут тільки не зустрінеш – жовтянки, лимонниці, капустянка Галатея, бархатниці, бояришниці, синявець Ікара, червонець... Назва говорить сама за себе – в різноманітті видів представлені всі кольори веселки. Особливо цінними є червонокнижні метелики – подалірій, ведмедиця Гера, ведмедиця-дівчинка, махаон, Поліксена. Багато видів птахів. 28 з них занесені до охоронного списку. Наприклад, болотяний лунь, срібляста чайка, звичайний мартин, жайворонок польовий, ластівки – сільська та міська, жовта та біла плиски, соловейко східний, сорока, одуд тощо. В струмочку та по його берегах кумкають ропухи. В заростях чагарників цієї весни ми з Євгеном Шевченком зустріли молодого чотирисмугового полоза, плазуна, занесеного до Червоної книги. Хотіли його сфотографувати, але на жаль в фотоапараті закінчилася плівка, а знімок на мобільному телефоні не дає можливості розгледіти гарні смужки, які тягнуться від кінця мордочки через тендітну голівку змії і далі по всьому тілу – дві смужки по спині і дві з боків. Це був квітневий ранок і тваринка грілася на теплому камінці серед ще голих кущів крушини. А торік, під час проведення чергової екскурсії з учнями групи електромонтерів, ми ледь не наступили на ще одного представника Червоної книги. На самій вершині залізничного насипу, біля стежини, яка виводить на оглядовий майданчик зруйнованого мосту, ми побачили полоза жовточеревного. Він собі тихенько грівся під розпеченим на червневому сонці муром, скрутившись у клубок, а потім так само тихенько поліз геть від нас. Не сподобалися йому наші зойки та захоплені вигуки. До речі, цей вид полоза є найбільшою змією Європи і сягає у довжину 2 м. Ці полози не отруйні. Так що при зустрічі з такими красенями не завдавайте їм шкоди, ні в якому разі не вбивайте їх! Звичайними мешканцями балки є зайці. Не раз мої учні бігали за ними намагаючись наздогнати прудконогих вухастиків, щоб сфотографувати, але так й не наздогнали. Зате ми зняли їх на відео. І не тільки зайців.
Навесні цього року разом із знімальною групою телерадіокомпанії „Криворіжжя” під керівництвом Наталі Шишки ми виїздили до балки. Відзняли багато цікавого матеріалу – ландшафт балки, весняні квіти – півники карликові, сон-траву, горицвіт весняний та волзький, зайців, які бігали з балки на дачі та назад тощо.
Наталя Василівна взяла в мене інтерв’ю, в якому я розповідала про історію створення заказника, про тваринний і рослинний світ балки, про її геологічну будову. Розповіла також я і про те, що не дотримується заповідний режим в заказнику, не охороняється балка ніякими засобами. А треба її зберегти не тільки для майбутніх поколінь, але й для сьогоднішніх, щоб люди мали змогу милуватися чудовими краєвидами, гарними квітами та комахами, а не смітниками та згарищами, залишеними після себе горе-відвідувачами. Колега Наталі Василівни, Елеонора Миколаївна Прядко зробила також інтерв’ю зі мною і для радіо. Цей репортаж одразу ж пройшов в ефірі й мав багато відгуків. Навіть мої колеги по роботі телефонували мені додому, щоб привітати з вдалим матеріалом. Телевізійний сюжет також декілька разів демонструвався на різних українських каналах і мені приємно усвідомлювати, що моя скромна праця принесла людям радість, привернула їх увагу до проблеми збереження природи.
Балка Північна Червона цікава не тільки представниками тваринного світу. Багате тут і рослинне різномаїття. По днищу балки протікає струмок, а по схилах зустрічаються різні види рослинності. Тут і степові і лісові чагарники, лугова рослинність і прибережно-водна, різнотравно-ковилово-типчакові степи і рослинність кам’янистих відслонень. Усього на території балки зустрічається 360 видів вищих рослин. Серед них 46 видів охоронних, з яких 8 видів занесені до Червоної книги України, а 28 – охороняються в області.
На виходах залізистих кварцитів, які зустрічаються по всій балці, раніше зростали чотири види папоротей, що охороняються в Дніпропетровській області. Це – аспленій північний, голокучник дубовий, пухирник крихкий, щитник шартрський. Два останні види, на жаль, вже не зустрічаються. Важко сказати, з яких причин вони зникли – чи внаслідок впливу газопилових викидів Першотравневого кар’єру, чи від випасання худоби на території балки. А може їх знищили деякі „любителі природи”, які приходять сюди на екскурсію з метою наскубти побільше рідкісних рослин для своїх „гербаріїв” та продати дещо із знайденого на базарі. Є такі люди, і мені з ними не хочеться надалі спілкуватись. Душа болить в мене після того, як я покажу їм зникаючі види рослин, а вони нарвуть оберемок цих квітів і швиденько сховають собі в пакет, добре усвідомлюючи, що, можливо, наступного року на цьому місці вже не знайдеш цю рослину. Вона зникне. І, можливо, назавжди...
А хочеться щовесни приводити сюди справжніх цінителів природи і показувати їм тендітні синьоокі проліски та рожевий ряст в заростях ще безлистих чагарників, а на вершинах схилів балки – духмяні жовті квіточки тюльпану Біберштейна.
На сухих схилах демонструють усю палітру барвів півники карликові: вісім відтінків нарахувала я у цих квітів – від блідо-жовтого і блакитного до фіолетового і коричневого. Маленькими сонечками виглядають із торішньої сухої трави голівки горицвіту весняного. А які чудові квіти у сона чорніючого - пухнасті фіолетові дзвоники, які схиляють свої голівки до землі, щоб їх не намочив квітневий дощ. А знаєте звідки така назва у цієї рослини? Є кілька версій. Перша – стародавнє слов’янське повір’я говорить, що коли покласти цю рослинку на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє. Друга – в медицині рослину використовують як заспокійливий засіб, для зниження кров’яного тиску і уповільнення серцевого ритму. Існує легенда про мисливця, який побачив, як ведмідь лизав корінь сон-трави, після чого солодко заснув. Мисливець і собі полизав корінь рослини та й заснув. Однак, не здумайте повторити такий дослід – сон-трава містить отруйні алкалоїди, які можуть викликати запалення слизової оболонки та шкіри. В негоду та на ніч квіточки рослини закриваються і схиляються долі. Може тому її так і назвали в народі поетично: сончик, сон-зілля, сон-трава...
Після того, як відцвітуть первоцвіти, розкривають свої ніжно-рожеві пелюстки кущики мигдалю степового. На жаль, цю рослину теж масово збирають на весняні букети. Краще прийдіть до балки і помилуйтеся цим дивом в дикій природі. Далі розпускають листочки чагарники та дерева і ось уже літо переймає у весни естафету цвітіння. Яке багате різнотрав’я тут влітку! Буквиця лікарська, чабрець, підмаренники, астрагали, молочаї, купина, барвінок, різні види цибуль та волошок, сріблясті хвилі ковил!.. Усього не перелічити. І все духмяно пахне, і над усім цим гудуть бджоли... Хочеться впасти в траву, замружити очі і лежати так нескінченно довго, слухати співи пташок та плескіт струмка і насолоджуватися чистим повітрям. Чого ще потребує людська душа? Ось це мабуть і є щастя...
В рутині повсякдення ми часто забуваємо про те, що для фізичного, духовного та емоційного відпочинку нам не обов’язково відвідувати масажні кабінети, сауни чи психотерапевта. Досить лише виїхати в дику природу, до лісу чи в степ, помилуватися квітами чи хмаринками в безкрайньому небі і забути про всі свої негаразди хоч на деякий час. Повернутися до наших витоків, до природи. А щоб ми мали такі можливості, треба цю природу берегти і примножувати. До чого я і закликаю усіх наших читачів!