Це найбільший ландшафтний заказник на Криворіжжі. Його територія складає понад 121 га. Створений він був наприкінці 2001 року і підпорядковується Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінату.
Звідки ж взялася така незвична назва? Візиркою називалася шахта, яка була заснована в 1897 р. і розташовувалася на землях поміщика Добровольського. Тут видобувалися гетит-мартитові руди з великим вмістом заліза – 66%. Розвідка велася на глибині 28 м. Шахта вважається родоначальницею підземного видобутку руди в південні частині Криворіжжя. Рудний пласт протягувався з півночі на південь майже прямолінійно у вигляді „візиру” – напрямку. Звідси й пішла назва шахти, а в теперішній час – назва природного заказника.
Якщо зазирнути в далеку історію, то колись між садибою Добровольського і гаєм на березі річки Інгулець розташовувалося кладовище запорізьких козаків. У 1808 році неподалік від нього оселилося 99 єврейських сімей, які прибули з Тобольської губернії і заснували велику єврейську землевласницьку колонію Інгулець. В 1903 році там нараховувалося 220 дворів з населенням 2400 чоловік, було три молитовних будинки, синагога, школа на 123 учня і близько 10 торговельно-промислових закладів. Крім землевласництва колоністи тривалий час займалися ремісництвом та торгівлею худобою, яку скуповували по довколишніх ярмарках і продавали в Одесу. Так розвивалося місто Інгулець в ті далекі часи.
Шахта „Візирка” під час громадянської війни була затоплена, а в 1946 р. знову була відновлена. Після 1954 р. вона втратила своє практичне значення і використовувалась як допоміжна. Інгулецьке залізорудне родовище з 1965 р. дало 1021,99 млн. т руди. Вона добувалася підземним способом на шахті „Центральна”, північна ж частина родовища відпрацьовувалася шахтою „Візирка”, а з 1961 р. кар’єрами „Візирка”. Ці кар’єри, глибиною 40-70 метрів також остаточно були вироблені у 1964, 1968 та 1978 роках і тепер, частково заповнившись водою, перетворилися на три чудових озера. На їхніх берегах влітку відпочивають місцеві жителі.
Вода в озерах дивовижна – зелена, блакитна, синя... Загальна площа озер складає 8,65 га: озеро № 1 „Візирка північна” – 1,98 га, озеро № 2 „Візирка північно-західна” – 3,94 га та озеро № 3 „Візирка південно-західна” – 2,73 га. А загальна площа кар’єрів складає 28,5 га, відвалів – 42,0 га.
За останні 27-40 років відвали позаростали деревами, чагарниками, травами. Природа поступово відновлюється до свого первинного стану і це добрий знак. Сьогодні тут росте 99 видів типових степових рослин, серед яких переважають такі види, як костриця валіська, кіпець гребінчастий, чистець прямий, шавлія сухостепова, деревій звичайний, молочай степовий, полин австрійський, цикорій дикий, берізка польова, кульбаба пізня тощо. На початкових етапах заростання відвалів зустрічаються 17 видів рослин, піонерами серед яких є костриця, келерія, тонконіг, бромус. Через 5-6 років кількість видів уже сягає 32, а на 8-10-річних відвалах їх уже нараховується 68. Дерева і чагарники представлені також знайомими нам видами – маслинка вузьколиста, акація біла, груша звичайна, яблуня домашня, різні види шипшин, абрикос звичайний, вишня магалебська, терен степовий, глід обманливий, в”яз граблистий, тополя італійська, ясен звичайний та клен ясенелистий.
А ще тут зустрічаються рідкісні, занесені до Червоної книги рослини, такі, наприклад, як ковила.
Тваринний світ представлений також багатьма видами. Так, наприклад в заказнику налічується 27 видів птахів, з них 1 вид – сивий дятел – занесений до Регіонального Червоного списку, а 14 видів охороняються Бернською конвенцією. Це тетерев’ятник, вухата сова, дятел великий, зеленяк, щиглик, велика синиця, блакитна синиця тощо. Типовими є такі види, як горобець хатній, горобець польовий, куріпка, фазани, срібляста чайка, сіра ворона, сорока, сойка, чорний дрізд тощо.
Серед ссавців зустрічаються дикий кабан, звичайна лисиця, ласка, заєць-русак, полівка звичайна, мишак польовий, козуля, їжак звичайний, землерийка, ховрах, соня і хом’як.
Плазуни представлені прудкою ящіркою і водяним вужем, а також червонокнижними видами – степовою гадюкою східною та жовточеревим полозом. Серед амфібій типовими є зелена ропуха та озерна жаба. На території Візирки зафіксовано також 542 види різноманітних комах.
Багато цікавого може розповісти про „Візирку” головний хранитель цього заказника, заступник технічного директора з охорони навколишнього середовища ВАТ „Інгулецький ГЗК” Валерій Палеха. За його словами, колишні відвали і кар’єри Візирки відновлюють первісну дику природу. Тут утворюється штучний гірничо-озерний ландшафт з чудовими краєвидами. Навесні тут буйно квітнуть первоцвіти, а влітку шовковими хвилями радує око срібляста ковила. В густих заростях різнотрав’я можна раптово натрапити на фазанів. А інколи навіть можна побачити лисицю чи зайця. Скільки цікавої живності тут! В озері кумкають жаби, а в небі над ними ширяють різноманітні птахи. В траві заливаються на всі голоси цвіркуни. А на стежці, яка веде до озера, я ледь не наступила на скинуту шкурку гадюки, що застрягла в ямці під коренем дерева. Чудовий експонат для будь-якого шкільного кабінету біології або для природничого музею! І ще багато цікавого може підмітити тут досвідчене око природолюба.
Екологічна служба комбінату стежить за тим, щоб на території заказника дотримувався заповідний режим, бо багато людей відвідує ці гарні місця і Візирка зазнає великого рекреаційного навантаження.
– Для місцевих жителів комбінат навіть поставив баки для побутового сміття, але культура наших громадян ще на досить низькому рівні і все сміття вони звалюють прямо на землю поряд з цими баками, – бідкається Валерій Миколайович. – Інколи на територію заказника машинами вивозять будівельні відходи, тоді екологічна служба вимушена вживати суворіших заходів щодо порушників. Коли ж ми навчимося берегти свою рідну природу і не губити її красу?..
Риторичне запитання, чи не так?
Загалом же, на території заказника заборонена будь-яка діяльність людини, знищення та пошкодження рослин, випас худоби, мисливство і засмічення території. Всім цим опікується екологічна служба Інгулецького ГЗК на чолі з Валерієм Палєхою. А ще у них є велика мрія – засіяти усі відвали ковилою, щоб як сказав наш криворізький поет Григорій Гавриленко, вона „бриніла серпанком срібним” по всій Візирці.
Можливо, в здійсненні цієї мрії допоможуть співробітники Криворізького ботанічного саду НАН України, які впродовж багатьох років займаються озелененням відвалів Північного ГЗК. Будемо сподіватися на таку співпрацю.
До речі, Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат є лідером гірничодобувної галузі і одним з найбільших підприємств України, успішна робота якого здійснюється в усіх аспектах, в тому числі й екологічному. Комбінат забезпечує не тільки добробут своїх працівників, але й стабільність екологічної ситуації в регіоні. Природоохоронна діяльність ІнГЗК спрямована на раціональне використання природних ресурсів і зниження шкідливих викидів в атмосферу, рекультивацію земель та збереження і відтворення цінного природного ландшафту Візирки з її унікальними виходами гірських порід, рідкісними видами рослин і тварин. Тож побажаємо успіху усім, хто причетний до цієї благородної справи збереження рідної природи та її багатств.